У роки Другої світової війни чимало жінок Варшави стали на захист власної держави, пише сайт warsawka.eu. Їм було байдуже на те, що у світі ще де-не-де побутували тези про те, що жінка повинна сидіти вдома та виховувати дітей, а не брати до рук зброю. Варшав’янки впевнено йшли до своєї мети, попри все. У цьому матеріалі ми більш детально розповімо про декількох учасниць Варшавського повстання, які сміливо захищали своє місто.
Початок повстання
До початку Другої світової війни варшавські дівчата проживали своє звичайне життя. Вони здобували освіту, розвивались, закохувались. Коли до Варшави прийшла війна, ця реальність змінилась. Чимало жительок польської столиці відчули у собі силу стати на захист власної батьківщини. Більшість з них зрозуміла, що їхня діяльність під час війни буде досить важливою та корисною для польського війська.
Найбільше варшав’янок долучилось саме до Варшавського повстання у 1944 році, коли вирішувалась доля їхнього рідного міста. Загалом до цього заворушення долучилось 30 відсотків жінок столиці. Медсестри, зв’язкові, кухарі, няні, а також снайпери та шахтарі – значною мірою завдяки їхній мужності повстанці протрималися так довго.
Учасниці повстання
Однією з учасниць Варшавського повстання була Ванда Трачик, яка мала позивний “Пончик”. Їй було лише 17 років, коли вона приєдналась до цієї боротьби. Здавалось б, ця юна дівчина повинна була навчатись, ходити на побачення, але самостійно прийняла рішення стати на захист своєї держави.
Приєднатись до повстання Ванду змусила жахлива подія, яку вона побачила на власні очі. Навесні 1944 року бомба влучила у сусідній будинок. Дівчина побачила як з-під уламків будівлі вибігла жінка з немовлям на руках, яку згодом розстріляли німці. Після цього випадку для Ванди стало все зрозуміло – вона не може сидіти просто склавши руки, тож варто починати діяти.
Під час повстання варшав’янка брала активну участь у малих диверсіях, а також у різноманітних спеціальних операціях. Згодом Ванду відправили до диспетчерської частини Антонія Хрусцеля. У цей період юна дівчина побачила багато жахливих подій. Вже після закінчення війни у її спогадах залишились обличчя тих повстанців, які безжально помирали, адже допомагати їм вже було надто пізно.
Після завершення повстання Ванда виїхала за кордон. У 1947 році дівчина повернулась до Варшави. У столиці вона вступила до Варшавського університету, де навчалась на факультеті психології. Попри це, про події 1944 року жінка ніколи не забувала. У 50-х роках Ванда займалась пошуком могил загиблих повстанців.
Ще однією учасницею Варшавського повстання була Ядвіга Шимановська з позивним “Ангел”. На початку заворушення у столиці вона повідомила матір, що їй потрібно поїхати з міста на декілька днів у справах. Насправді дівчина приєдналась до повстанців. Їй було лише 22 роки. Після першого бою Ядвізі доручили завдання організувати повстанський госпіталь.
Завдяки такому дорученню Шимановська стала медсестрою та рятувала життя учасникам повстання. Цей шпиталь проіснував у районі Мокотув до вересня 1944 року. Згодом німці зруйнували його, а Ядвіга потрапила у полон до ворогів. Проте їй вдалось досить швидко втекти. Дівчині допомогли німецькі охоронці, які провели її до діри в паркані, через яку вона втекла. Після закінчення війни Шимановській вдалось віднайти свою родину, якій вдалось вижити. Довгий період Ядвіга не згадувала про свою повстанську діяльність, адже це було небезпечно через те, що тоді у Польщі правили комуністи. Дівчина закінчила медичний факультет та стала дитячою лікаркою.
Ці історії вкотре показують, що варшавські жінки були сміливими і були готовими стати на захист власної держави, попри всі ризики.