Польська патріотка та військова діячка, відома своєю участю у визвольних змаганнях Польщі у першій половині 20 століття, пише warsawka.eu. Вона обіймала звання підполковника та стала символом жіночого внеску у військову справу у часи, коли армія та військові організації переважно складалися з чоловіків.
Біографія
Олександра Загурська народилася у Любліні у родині Антонія та Флори Любич-Радзимінських. Її дитинство пройшло у Сандомирі, невеликому містечку, де вона з ранніх років проявляла цікавість до навколишнього світу та активність у громадському житті. Родина Загурських надавала великого значення освіті, що заклало основу для майбутньої участі Олександри у національних і політичних справах.
У 1894 році Загурська розпочала навчання у середній школі у Замості, а вже наступного року вступила до гімназії у Радомі. Навчання у цих закладах допомогло їй сформувати критичне мислення, дисципліну та організаторські навички. Саме тоді у дівчини з’явився інтерес до політики та національної історії, а також прагнення брати участь у діяльності, яка могла б змінити суспільство.
У 1904 році Олександра вступила до Ягеллонського університету у Кракові, де розпочала навчання на гуманітарному факультеті. Одночасно вона вступила до Польської соціалістичної партії. Це свідчить про ранню політичну активність і бажання активно брати участь у боротьбі за права та свободи польського народу. Студентські роки були часом інтенсивного розвитку: вона не лише здобувала академічні знання, але й долучалася до політичних організацій та підпільної діяльності, готуючись до майбутньої ролі у визвольному русі.
Революційна діяльність
У 1906 році Загурська разом з Чеславом Свірським заснувала підпільний цех з виробництва вибухових речовин. Її бомби використовувалися під час акції “Кривава середа”, одного з перших значних протестів проти окупаційного режиму. Ця діяльність була надзвичайно небезпечною: у листопаді 1906 року Олександра отруїлася випарами гримучої ртуті, з якої виготовляли бомби, і змушена була проходити лікування у Закопаному. Після одужання вона повернулася до Варшави, щоб продовжити участь у бойових операціях.
У липні 1907 року Загурська брала участь у невдалому замаху на потяг у місті Лапи, що перевозив російських солдатів Волинського полку. Її активність привернула увагу влади, і у березні 1908 року її заарештували та ув’язнили у в’язниці Павяк. Олександра не змирилася з ув’язненням: вона дала хабар, отримала тимчасове звільнення у жовтні 1908 року, а згодом втекла до Галичини, щоб уникнути суду. У Львові вона поселилася постійно та продовжила боротьбу за незалежність Польщі, приєднавшись до Активного бойового союзу та Стрілецького союзу.
Загурська організувала жіночі команди Польської військової організації, навчала жінок основ військової підготовки, медичної допомоги та розвідувальної діяльності. Її підхід був системним: вона готувала не лише індивідуальних учасниць, а й цілі бойові підрозділи, які могли діяти автономно у складних умовах підпілля.
Військова служба
Під час Першої світової війни Олександра Загурська активно включилася у військову діяльність, очоливши жіночу службу розвідки 1-ї бригади польських легіонів. У званні майора вона відповідала за організацію розвідувальних операцій, координацію зв’язку та підготовку бойових підрозділів жінок. Її загін складався з відданих і добре навчених жінок, серед яких ад’ютанткою була Станіслава Палеолог.
Під час польсько-української війни 1918–1919 років Загурська брала активну участь у битві за Львів. 4 листопада 1918 року вона організувала “Добровільний жіночий легіон” – воєнізовану організацію, яка підтримувала польські війська в обороні міста та виконувала завдання з охорони, зв’язку та розвідки. Цей легіон став символом жіночої відваги і показав, що жінки можуть діяти ефективно навіть у найнебезпечніших умовах.
Особисто Загурська брала участь у бойових операціях, координуючи дії свого загону. На жаль, під час боїв за Львів загинув її єдиний син Єжи, якому на той час було лише 14 років. Ця трагедія не зламала її духу: вона продовжила працювати на благо країни, організовуючи загін зв’язківиць і навчаючи нових учасниць бойових дій.
Після завершення бойових дій у Львові Загурська активно займалася організацією жіночої міліції у складі Міської громадської охорони, а її підлеглі брали участь у війні з більшовиками. 1 квітня 1920 року вона була призначена головою мобілізаційного відділу Добровольчого жіночого легіону при Міністерстві військових справ у Варшаві. 1 жовтня 1921 року, за власним бажанням, звільнилася з військової служби у званні підполковника.
Громадська діяльність та міжвоєнний період
Після завершення активної військової служби Олександра Загурська продовжила активно займатися громадською діяльністю. У міжвоєнний період вона мешкала у Кракові (1922–1924), а з 1927 року – у Львові, де її чоловік очолював психіатричну лікарню. Після його смерті того ж року Загурська переїхала до Радоща під Варшавою, де почала працювати у шкільній раді, організовуючи літні табори та виховні програми для дітей.
У 1928 році Олександра Загурська заснувала Асоціацію польських легіонерів, яку очолювала до 1939 року. Ця організація займалася підтримкою ветеранів, збереженням історичної пам’яті про польські легіони та вихованням молодого покоління у дусі патріотизму. Громадська діяльність Загурської була різноплановою: вона займалася організацією навчальних та спортивних заходів, соціальною підтримкою ветеранів та їхніх родин, а також ініціювала культурні та освітні програми. Її діяльність відзначалася системністю, рішучістю та прагненням досягти конкретного результату для суспільства.
Після Другої світової війни, через небезпеку репресій з боку комуністичного режиму, вона ховалася під ім’ям Олександри Беднаж. Навіть у цей складний період жінка залишалася активною, підтримуючи контакти з ветеранами та патріотично налаштованою молоддю. Робота Загурської у міжвоєнний та післявоєнний періоди підтвердила, що її внесок у суспільство виходив далеко за межі бойових заслуг. Вона продовжувала формувати громадянську свідомість, підтримувати ветеранів та розвивати патріотичну освіту, залишаючись символом жіночої відваги, відповідальності та організаторських здібностей.
Нагороди
Протягом життя Олександра здобула численні почесні відзнаки, які відображають військову доблесть, громадську активність та відданість державі. Серед найвизначніших нагород:
- Лицарський хрест ордена Відродження Польщі – висока державна нагорода, що відзначає видатні заслуги перед Республікою Польща у різних сферах суспільного життя;
- Хрест Незалежності з мечами – орден, яким нагороджували за видатні заслуги у боротьбі за відновлення незалежності Польщі;
- Хрест Хоробрих (двічі, 1922) – військова нагорода за проявлену мужність і героїзм у бойових діях;
- Золотий хрест Заслуги – знак пошани за видатні досягнення у державній, громадській або військовій діяльності;
- Пам’ятна медаль за війну 1918–1921 років – відзнака, присвячена учасникам польсько-радянської та польсько-української війн, що визнає їхній внесок у захист держави;
- Хрест оборони Львова – нагорода, що відзначає учасників героїчної оборони Львова у 1918–1919 роках;
- Почесний знак “Орлята” – знак пошани за активну участь у військовому вихованні та підтримці молодого покоління патріотів.
Олександра Загурська померла 14 квітня 1965 року та була похована на Брудновському цвинтарі.
