У серпні 1944 року почалось Варшавське повстання. Події у місті розвивались зі швидкістю світла. Одним з найбільших військових успіхів цього повстання було захоплення будівлі Польського акціонерного телефонного товариства. Це не вдалось би втілити у реальність без допомоги дівчат з жіночого спецрозділу Армії Крайової. Саме про них ми розповімо у цьому матеріалі на warsawka.eu.
Початок
До початку Другої світової війни будівля Польського акціонерного телефонного товариства була розташована на вулиці Зельній. Цей будинок був одним з відомих хмарочосів у Варшаві. Другий за висотою після Prudential, він став важливим стратегічним об’єктом під час Варшавського повстання. 1 серпня 1944 року Польське акціонерне телефонне товариство було захоплене німецькими військами. Протягом тривалого часу вороги відмовлялись покидати будівлю, тож це означало, що повстанці були змушені брати участь у тривалому бою.
У цей період Армії Крайової офіційно ще не існувало. Навесні 1940 року варшавська лікарка Зофія Франьо почала формувати жіночі патрулі. Також чимало варшав’янок приєднувались до організації “Жіноча військова підготовка”. Спершу назбиралось 50 жінок. Їх у підпіллі називали бомбами. Спочатку новостворені патрулі підпорядковувалися саперному, а згодом їх перевели до Варшавського округу Армії Крайової.
Дівчата в бою
У 1942 році варшав’янки були залучені до диверсійної діяльності. Разом з іншими учасниками підпілля вони підривали залізничні колії, мости, телефонні колодязі на вокзалах і руйнували телефонні дроти у Варшаві та на околицях. У 1944 році одна з дівчат отримала замовлення на виготовлення протитанкових запальних пляшок. Для цього потрібно було придбати багато півлітрових пляшок горілки чи оцту та легкозаймистих рідин – бензину, гасу, нафти чи денатурату. Згодом усі підземні квартали були забезпечені пляшками.
Будівля Польського акціонерного телефонного товариства була чудовою локацією для окупантів для того, аби вести спостереження. Серед малоповерхових будинків німецькі артилеристи з вежі стріляли по всіх, не тільки по солдатах, а й по мирному населенню. Тож варшавській владі потрібно було терміново вирішувати, що ж робити з цією локацією. Було прийнято рішення підпалити будинок. Перші спроби захопити будівлю на початку серпня провалилися.
Ванда Мацейовська під псевдонімом Іза та Ірена Грабовська були одними з тих, хто брав участь у цих подіях. Повстанцям вдалося знищити бункер при вході. Вони навіть піднялися на перший поверх, але їх швидко витіснили. Протягом наступних днів повстанці намагались безрезультатно повернути будівлю у свою власність. Облога тривала майже три тижні.
20 серпня 1944 року усе змінилось. Саме у цей день була призначена остання атака. Вулиці навколо будівлі були посилені повстанськими загонами, завданням яких було зупинити німецькі танки, які вивозили продовольство та боєприпаси з будівлі. Напередодні вночі група повстанців облаштувалася в квартирі, яка була за стіною Польського акціонерного телефонного товариства. Використовуючи вибухівку вагою понад 20 кілограмів, вони зробили пролом у стіні. Бомбу підірвали бійці жіночого саперного загону. Згодом почався обстріл. Також повстанці на першому поверсі будівлі заклали вибухівку. Будинок підпалили з вогнеметів.
Внаслідок цього бою загинуло 40 німців, 120 отримали поранення. Повстанцям вдалось захопити 115 полонених. Армія Крайова довела окупантам, що бореться не лише за виживання, а за вільну Польщу. Польське акціонерне телефонне товариство перебувало у власності повстанців аж до закінчення Варшавського повстання.