Людвіка Вавжинська – варшавська вчителька, яка за свій героїзм заплатила власним життям. Про неї у своєму вірші згадала лауреатка Нобелівської премії Віслава Шимборська. У цьому матеріалі на warsawka.eu ми більш детально розповімо про героїзм варшав’янки.
Факти з життя
Людвіка Вавжинська народилась у 1908 році у Варшаві у бідній родині. Вона виросла в Куяві, склала випускні іспити в середній школі в Торуні, а потім повернулася до столиці. Вона мала мрію викладати польську мову в одному з навчальних закладів Варшави. Для цього Людвіці було необхідно вступити до Варшавського університету на навчання, але через скрутне фінансове становище їй це не вдалось. Аби мати хоч якісь кошти на проживання, вона була змушена працювати на аптечних складах.
Під час Другої світової війни Людвіці вдалось наблизитись до власної мрії. Вона брала участь у таємних заняттях у Варшаві. Коли німці покинули місто, Вавжинська влаштувалась на роботу до місцевої школи. У педагогічному ліцеї вона здобула необхідну кваліфікацію і в 1947 році нарешті змогла почати працювати вчителем початкових класів.
Згодом доля знову зіграла злий жарт з Людвікою. У неї виявили хворобу голосових зв’язок, тож їй було важко навчати дітей. Попри це, Вавжинська не відмовлялась від своєї мрії і продовжувала працювати.
Прояв героїзму
Загалом життя Людвіки Вавжинської було досить буденним та звичайним, але не її смерть. 8 лютого 1955 року варшавська вчителька як завжди збиралась на роботу. Поснідавши, вона вже планувала виходити з дому, як раптом почула звук пожежної сигналізації. В одній із сусідніх квартир почалась пожежа. Людвіці вдалось евакуюватись. Але, виходячи, вона почула плач, що долинав зсередини, і зрозуміла, що в палаючій кімнаті залишились діти. Не вагаючись, Вавжинська кинулася у вогонь, щоб врятувати маленьких дітей, які опинились в заблокованій квартирі.
Це були четверо сусідських дітей, які залишились без нагляду дорослих. У цей час це була дуже поширена практика. 6-місячна Аня Совул, її дворічний брат Ришард і трирічна сестричка Ельжбета, а також найстарший хлопчик Марек Казмерчак, якому було три з половиною роки, не мали можливості самостійно вийти з палаючої будівлі. Людвіці довелось зламати замок у дверях, аби попасти у квартиру. Спершу вона евакуювала двох наймолодших дітей, а потім повернулась за старшими.
Врятувавши всіх дітей, Людвіка вирішила повернутись до квартири і спробувати забрати хоч якісь речі сім’ї. Поки вона була всередині, обвалилася стеля. Перш ніж Вавжинська встигла вибратися з будівлі, вона отримала серйозні опіки. Потерпілу жінку у вкрай важкому стані доправили до Інституту гематології. Протягом десяти днів її лікували варшавські медики, застосовуючи сучасні методи. Але попри це Людвіку Вавжинську не вдалось врятувати. Вона померла 18 лютого 1955 року. Під час похорону з нею прощались натовпи варшав’ян, а труну несли пожежники. Поховали її на Повонзківському військовому кладовищі.
Героїчний вчинок Людвіки Вавжинської відгукнувся багатьом полякам. Поки вона ще боролася за своє життя в лікарні, з усієї країни приходили листи з побажаннями здоров’я та висловлюваннями вдячності. Люди приносили їй квіти. Про її героїзм писали газети. Влада нагородила її другою за вагомістю цивільною нагородою – Офіцерським хрестом ордена Відродження Польщі. Ця самовідданість варшавської вчительки надихнула не одного польського письменника та поета.
На жаль, Людвіка Вавжинська була не єдиною жертвою цих трагічних подій. Коли вчителька пробивалася всередину, щоб врятувати майно, Юлія Совул – мати врятованих дітей – теж загинула. Не знаючи, що діти тепер у безпеці, жінка кинулася у вогонь, який охопив її квартиру. У клубах диму її ніхто не помітив і не врятував. Вона згоріла живцем. У результаті дітей відправили до Державного будинку для малолітніх у Варшаві.