20 століття для Польщі було досить революційним. У Варшаві активно зароджувався феміністичний рух. Жінки прагнули незалежності. Однією з них була Ірена Кшивицька, пише сайт warsawka.eu. У цьому матеріалі ми більш детально розповімо її історію.
Походження
Ірена Кшивицька народилась у 1899 році у Сибірі. Вона походила з полонізованої єврейської родини Гольдберг. Батьки брали активну участь у політичному єврейському русі, за що були вислані з Варшави до Сибіру. Батько, Станіслав Гольдберг, був лікарем за освітою. Її мати Феліція була дантисткою, хоча присвятила себе викладанню польської мови. У 1903 році родині вдалось повернутись із заслання до Варшави.
Ірена виховувалась в дусі раціоналізму і толерантності. Дівчина навчалась в елітній середній школі для дівчат. У навчальному закладі панувала своя особлива атмосфера. Учнів вчили поважати одне одного, попри різну національність й релігію. У 1922 році вона закінчила полоністичний факультет Варшавського університету, але докторську дисертацію не захистила через конфлікт із науковим керівником.
Діяльність
Вже під час навчання Ірена написала свій перший нарис Pierwsza krew. У цей період дівчина сформувалась як особистість. Вона симпатизувала низовим лівим рухам, зверталася до соціально незахищених верств населення, брала участь у різноманітних агітаційних кампаніях. Її хвилювали умови життя й праці варшавців, зокрема жінок.
У 30-х роках 20 століття Ірена разом з чоловіком та сім’єю переїхала у модерністську віллу в Подкова Лесьна поблизу Варшави. Цікавим є те, що одну з кімнат будинку Кшивицька використовувала як першу публічну бібліотеку в цьому містечку. У цей період Ірена сформувалась як письменниця. Вона була авторкою кількох романів. Також жінка перекладала твори іноземних письменників, зокрема Герберта Джорджа Уеллса, Макса Фріша та Фрідріха Дюрренматта. Згодом Ірена почала співпрацювати з Тадеушем Бой-Желенським, у якого вона згодом закохалась. Їхня спільна робота виявилась проривом.
Ці позашлюбні стосунки Кшивицької та Боя сприяли тіснішій співпраці щодо пропаганди статевого виховання та контролю народжуваності, що зробило їх найвідомішими активістами феміністичного руху довоєнного періоду. У 20 столітті у Варшаві не було прийнято порушувати питання жіночого здоров’я та сексуального життя. Але Ірена не боялась про це говорити. Вона свідомо обговорювала чутливі питання щодо абортів і жіночої сексуальності. Кшивицька була противницею моногамії і проповідувала сексуальну свободу для жінок. Також жінка була толерантною до гомосексуалізму, адже характеризувала його як переворот статевого інстинкту, за своєю суттю такого ж природним, як і ліворукість. Вона також вимагала покращити умови утримання ув’язнених, щоб обмежити розвиток девіантності.
Але передусім Ірена вимагала легалізації абортів. Вона заснувала спільноту Wiadomości Literackie, де пропагувала сексуальне виховання. Зокрема у цьому її підтримали Зофія Налковська, Марія Павліковська-Ясноржевська, Гелена Богушевська, Пола Ґоявичинська та Ванда Мельцер. У 1931 році Кшивицька відкрила клініку у Варшаві, де надавала консультації бідним жінкам.
Через таку активну громадську діяльність Ірена швидко здобула у Варшаві звання скандалістки. Вона була об’єктом нападу з боку правих кіл, які вважали її діяльність “шкодою нації”. Навіть письменники, відомі своїми ліберальними поглядами, такі як Марія Домбровська, Ян Лехонь та Ярослав Івашкевич, виступили проти неї, адже їх ображав в її творчості перебільшений інтерес авторки до сексуальних питань.
Під час Другої світової війни Ірену Кшивицьку переслідували через її єврейське коріння. Але дівчина, на яку полювали, виявилася сильнішою. Попри те, що Ірена була близька до зриву, вона продемонструвала непохитний характер і зрештою перемогла. Їй вдалось виїхати разом з сином до Франції, де вона прожила до кінця свого життя.