Іоанна Хмелевська – це письменниця, яка навіки увійшла в історію польської літератури. Унікальна жінка, що стала королевою абсурду й гротеску, славилась своїми іронічними детективними історіями. Читачі поважали її за дотепність, неповторний стиль та своєрідну прямоту й безкомпромісність, а вона палко підтримувала свій зв’язок з шанувальниками, підкидуючи дров у полум’я. Іоанна Хмелевська – це особистість, що ніколи не приховувала своїх пристрастей, якими б вони не були, пише сайт warsawka.eu. Алкоголь, цигарки, азартні ігри та гарні чоловіки – все це було в її житті. Та все ж, жінка, що полюбляла вигадувати загадки, вірогідно мала безліч власних таємниць, про які ми вже ніколи не дізнаємось…
Від дитинства до дорослого життя
Іоанна Хмелевська народилась 2 квітня 1932 року у Варшаві. Справжнє ім’я – Ірена Барбара Іоанна Беккер. Після одруження взяла прізвище Кун.
Батько Іоанни, Ян Беккер, був шанованою в місті людиною – директором банку. Про матір, Яніну Конопацьку, відомо небагато. Значний вплив на формування Іоанни як особистості мали її бабуся та тітоньки. Особливу роль зіграла тітка Люцина, яка працювала в журналістиці.
Раннє дитинство Іоанна провела у Груйці, а також у Варшаві. Змалку майбутня письменниця багато читала та мріяла одного дня написати власний роман. Любила навчатись, тому з радістю ходила до початкової школи. Однак страшна війна, що накрила Польщу та увесь світ у 1939 році, змусила покинути школу. Для того, щоб дитина змогла засвоїти необхідні знання, з нею займалась тітка Люцина. Після закінчення війни Іоанну віддали до школи-інтернату при монастирі Воскресіння Господнього, що розташовувався у варшавському районі Жолібож. Далі було ще кілька шкіл. Навчання в школі вплинуло як на професійне життя Іоанни, так і на особисте: деякі її однокласники та вчителі стали прототипами персонажів майбутніх романів, а у випускних класах дівчина зустріла свого чоловіка Станіслава. Коли вони побрались, Іоанні було 18 років, а Станіславу – 21 рік.
Батьки дівчини дуже хотіли, щоб вона здобула професію лікаря, однак Іоанну геть не цікавила медицина. Вона вступила до Варшавської політехніки на архітектурний факультет. Під час навчання народила першого сина Єжи, а трішки пізніше – другого сина Роберта. По завершенню навчання Іоанна працювала інженеркою-архітекторкою у кількох проєктах, що частково знайшло відображення у її книгах.
Перші кроки до творчої кар’єри
Першим кроком на літературній арені стала публікація у журналі “Культура і життя” у 1958 році. Отримавши позитивні відгуки про свою статтю, Іоанна Хмелевська вирішила продовжити цю справу: писала для журналу “Культура і мистецтво”. Статті Іоанни були пов’язані з її освітою – жінка часто висвітлювала тему дизайну та архітектури.
Тривалий час Хмелевська не наважувалась залишити роботу інженерки-архітекторки заради літературної кар’єри, тому перший свій роман писала довго і часто ночами. Навіть у 1964 році, коли письменниці нарешті вдалось опублікувати свою першу книгу під назвою “Клин”, вона продовжувала поєднувати дві роботи. І тільки у 1970 році Іоанна прийняла остаточне рішення завершити архітекторську кар’єру і повністю присвятити себе літературному мистецтву. До слова, сама авторка відмічала, що ніколи не вважала себе талановитою архітекторкою, а після однієї з подорожей Францією остаточно зрозуміла, що має писати. Милуючись місцевими будівлями, Іонна раптом подумала, що ніколи не зможе створити подібної краси. А на той час у літературі Хмелевська мала неабиякий успіх як для новачка. Її перша книга “Клин” мала тираж близько 21 тисячі примірників та швидко розлетілась по книгарнях, завоювавши безліч прихильників. Успіх роману був таким блискучим, що всього за 2 роки після його публікації (у 1966 році) на кіноекрани вийшов фільм за його мотивами під назвою “Ліки від кохання” з відомою акторкою Калиною Єндрусік у головній ролі. Працюючи над “Клином”, в Іоанни не було навіть власної друкарської машинки – мала позичати у тітки. Варто зазначити, що Хмелевській дуже допоміг головний редактор журналу “Зріз”, що, побачивши талант письменниці-початківиці, направив її до видавництва “Читач”, а також подарував друкарську машинку. Цю подію як найвизначнішу в житті Хмелевська потім згадувала в автобіографії.
Понад усе любила писати
Літературне мистецтво стало найбільшою любов’ю Іоанни Хмелевської. За 81 рік, що прожила письменниця, вона написала понад 60 книг, більша частина з яких – детективи. Цікаво, що до свого останнього подиху жінка не втрачала популярності. Щороку випускала 1-2 книги. Авторка часто говорила, що не вміє писати швидко, адже для цього потрібне натхнення. Хмелевська проживала кожну подію у своїх романах. Писала послідовно: намагалась не відволікатись та не братись за декілька творів одночасно, хоча це не дуже влаштовувало читачів.
Всі історії, придумані Хмелевською, сповнені таємничих пригод та змушують читача поринути у світ загадок та злочинів. Зазвичай у романах польської письменниці розповідь йде від оповідачки на ім’я Іоанна, що також є архітекторкою і письменницею.
Незвичайні кримінальні фабули, на яких будуються сюжетні лінії, сповнені несподіваних поворотів, комічних і незвичних ситуацій, часто гротескних. Усі дії розвиваються так швидко, що читач ніби сам поринає в пригоди. Тут немає затягнутих нудних сюжетів – все швидко та стрімко. Романи сповнені комічних ситуацій, у які потрапляє розсіяна Іоанна разом зі своїми друзями. Використовуючи нетрадиційні, “жіночі” методи приватного розслідування, Іоанна розкриває таємниці численних вбивств і крадіжок.
Майже кожен роман Хмелевської неодноразово перевидавався. Її твори перекладені на понад 100 мов світу, а частина книг була екранізована у вигляді фільмів та серіалів.
Майже кожен, хто прочитав хоч одну книгу Іоанни Хмелевської, ставав її прихильником. Найбільшу любов завоювали такі романи як “Клин”, “Підозрюються всі”, “Усе червоне”, “Будинок з привидами”, “Збіг обставин”, “Treponema pallidum” тощо.
Містика в житті письменниці
Хмелевська часто говорила про те, що з нею періодично відбуваються дивні речі та незвичайні ситуації.
То до неї телефонували незнайомці, то хтось переслідував, то вона знаходила чужі речі у своєму домі. Та жінка завжди відносилась спокійно до цього та навіть більше – з певним азартом. Іоанна Хмелевська любила пригоди, а вони завжди знаходили свою героїню. Одного разу в аеропорту у жінки зник паспорт. Вона тоді була разом із колегою, який дуже сильно запанікував з цього приводу. Та Хмелевська зберігала спокій. Жінка запевнила колегу, що подібне з нею часто трапляється. Дуже швидко польський консул привіз Хмелевській тимчасовий паспорт, а ось фото…вирізали з газети. Так письменниця й перетнула кордон.
Відносини з чоловіком
Хмелевська говорила, що кохала чоловіка, однак їхні погляди на сімейне життя не сходились. Станіслав хотів, щоб дружина була завжди поряд, коли він щось робить, а Іоанну це добивало. Вона горіла роботою і не розуміла, чому має стояти й дивитись, як чоловік робить ремонт чи пере білизну. Йому ж, судячи з усього, була необхідна її присутність.
Станіслав покинув Іоанну через 11 років шлюбу.
Пізніше у письменниці були коханці, проте вдруге заміж вона так і не вийшла. До речі, у своїх книгах Іоанна ніколи не зображала Станіслава, бо не хотіла, щоб це прочитали їх діти.
Смерть легенди
Письменниця пішла з життя 7 жовтня 2013 року. Була похована у Варшаві на Повонзсківському кладовищі.
