Мода минулих часів завжди буде викликати інтерес. Люди у минулому виглядали та відчували стиль по-іншому, висловлюючи національну ідентичність та соціальний статус. Винятком не були польські шляхтянки. Як представниці привілейованого стану, вони першими бачили модні європейські віяння, особливо на них вплинула епоха бароко. Адже це був період вишуканого вбрання та прикрас. Жінки намагалися виглядати неперевершено, а для цього не шкодували грошей на одяг, що виготовлявся з коштовних іноземних тканин, пише сайт warsawka.eu. На вулицях Варшави вони демонстрували свої пишні сукні, оригінальні головні убори та якісне взуття, яке було створене з дорогих тканин та шкіри. Мода польської шляхти дала поштовх до розвитку національного одягу у різних регіонах Польщі. Також дізнавайтеся як одягалися польські жінки у 20 столітті.
Запозичення від західної моди
З посиленням культурних відносин між західноєвропейськими та словʼянськими країнами у Польщі були створені сприятливі умови для кристалізації національної культурної традиції. Іноземні впливи у цей період визначили характер польської культури, у тому числі своєрідність вбрання польської шляхтянки. Польки виявилися більш сприйнятливими до спокус європейської барокової моди, ніж чоловіки. Але висока мода часто виснажувала сімейні бюджети шляхти.
В умовах постійних воєн та внутрішньої анархії зростав престиж сімʼї, родинних звʼязків і ролі жінки як берегині домашнього вогнища. Польки мали велику свободу, рівноправність (за мірками того часу) та повагу. Їх стилю мало торкнулися східні запозичення, а національна своєрідність виразилася в особливостях крою, що передавалися з покоління у покоління протягом декількох століть.
Багаті чоловіки-шляхтичі воліли до типової польської моди у стилі сарматизм, а їх дружини копіювали західний стиль королівських дворів. Заможні шляхтянки, які належали до королівського двору, носили коштовний одяг з різноманітних дуже цінних тканин: золотої парчі, сатину та оксамиту. Вони були імпортовані з Персії і Туреччини. Деякі елементи одягу, такі як рюші, зʼявилися у Варшаві у 1640-х роках. Фабричні стрічки почали зʼявлятися у жіночому одязі та на головних уборах наприкінці 1670-х років.
Різноманітність фасонів суконь
Сукні дружин і дочок шляхтичів у другій половин 16 століття та першій половині 17 століття шилися за іспано-німецькими та італійськими зразками. З середини 17 століття при польському дворі почала утверджуватися французька мода. Зразками для шляхтянок слугували сукні королеви Марії Людовики – дружини двох королів Польщі. Польські аристократки перейняли наряди з декольте, шлейфом та стоячі коміри, носили “фонтанж”, маски, не нехтували навіть і чорними мушками з тафти.
Сукня шляхтянки, що мала назву “лєтнік”, нагадувала приталений корсетний халат з високим коміром, але часом і досить глибоким вирізом. На неї надягався станік – оброблена хутром куртка, схожа на західний французький дублет. Нижні спідниці були виконані з тонкої пряжі – турецького мохеру. Також використовувався шовк, з якого були зшиті легкий одяг, панталони і нижні спідниці. Нижні спідниці з шовку часто доповнювалися пелериною з бавовни. Функцію спідньої білизни виконувала вишита сорочка у чеському стилі, що складалася з однієї чи двох частин. Вона була виготовлена з фламандської, голландської, силезької, а іноді навіть китайської бавовни.
Також у моді були різноманітні пояси – металеві, шкіряні, шовкові. Для створення і декорування високого коміра на французький лад, шляхтянки використовували оксамит і різні типи мережива. Менш розкішне вбрання було прикрашене у шляхтянок голландським і венеціанським мереживом з золотим оздобленням бісером, що прикрашало перед і рукава халата. З кінця 1680-х років жінки використовували мереживо для закріплення високого головного убору, відомого як “фронт”, або створювали з мережива маленький капелюх з кінцями, що вільно спадали на плечі.
Головні убори шляхтянок
Рантух часто зустрічався у жіночому костюмі 17 століття як головний убір, але використовувався шляхтянками ще й до того. Перші рантухи, зроблені з тонкого фламандського льону, спочатку були церковним полотном та використовувалися католицькими діячами. Рантух, як правило, був вишитий червоним та чорним шовком. Шляхтянки, які належали до королівського двору, починаючи з 1650-х років використовували напівпрозорі рантухи, прикрашені художньою вишивкою та прикрасами. Улюбленим орнаментом стали стилізовані квіти та турецькі мотиви. Цей головний убір підкреслював гідність та скромність шляхтянки, особливо, коли його білий колір поєднувався з темною сукнею, яку побожні польки одягали для походу у костел.
На рантух одягали жорсткий чепчик. Це лляний очіпок схожий на хустку,
прикрашений мереживом, оксамитом, розшитий перлами, золотим галуном та дорогоцінними каменями. А на нього одягали хутряний ковпак або хутряну шапочку. Найбільш заможні шляхтянки носили оксамитові шапочки з дорогими хутряними відворотами з куниці, бобра, соболя або повністю зроблені з хутра. Ковпаки сиділи на двох жорстких чепчиках, що покривали голову і шию. Чепчик та рантух, багаті на орнаменти, прикрашене мереживом вбрання, поступово
перейшло у селянське середовище та увійшло до сучасного національного народного святкового одягу.
Покривало, чепчики, шапочки носили заміжні польки-шляхтянки, молоді дівчата лише злегка відкривали волосся. Молоді придворні шляхтянки носили дуже високі жорсткі чепчики та прикрашали цю конструкцію сережками. Мода на такий жорсткий та високий головний убір була дуже популярна у Варшаві. Покривала та чепчики слугували не лише для забезпечення тепла голові та тілу чи були прикрасою, а й були покликані демонструвати релігійність і покірність долі.
Яким було взуття та аксесуари?
Жіноче взуття мало різні стилі і форми, які імітували західну моду. Перші згадки про жіночі чоботи на високих підборах зафіксовані до 1626 року. Чоботи були створені шевцем для 17-річної дівчини. Взуття, розшите шовком, зʼявилося орієнтовно у 1624 році.
Не змінили шляхтянки і своєї пристрасті до шуб, які рятували їх у зимові морози. Деякі витрачали на них величезну купу грошей, підбиваючи шуби хутром соболя, куниці, бобра, лисиці. Довге пальто носили як на вулиці, так і у приміщенні. У багатьох шляхетних жінок зазвичай була велика ювелірна скриня зі старовинними важкими коштовними прикрасами: браслетами, сережками, золотими шийними ланцюгами, ременями з пришитими перлами та дорогоцінними каменями. До ланцюжків зазвичай прикріпляли зображення особи короля або дуже коштовні хрести. Використовувалися також підроблені золоті прикраси. Деякі носили наручний “кишеньковий” годинник чи хрести, що звисали з шиї. На початку 17 століття модним було мати маленькі хрестоподібні коробки з релігійними повідомленнями всередині. Поступово вони ставали все частіше овальними, а потім різноманітних форми – фрукти, метелики, зірки, квіти і черепашки. У другій половині 17 століття зʼявилися модні аксесуари: срібні та страусові пера.
